ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Альваро де ла Иглесиа: Летопись на камне - ПРОSTORY - український літературний журнал Альваро де ла Иглесиа: Летопись на камне Between Militarist Feminism and Pride Parades - ПРОSTORY - український літературний журнал Between Militarist Feminism and Pride Parades „Wodka für den Torwart“ oder über den ukrainischen Fußball und anderes auf Deutsch - ПРОSTORY - український літературний журнал „Wodka für den Torwart“ oder über den ukrainischen Fußball und anderes auf Deutsch
Друкувати

Чорнобиль. Вишні

Мій вік вимірюється відстанню від Того Дня. Чи навпаки, Чорнобиль молодший за мене на 6 років, він співмірний, недомірний, не доріс і навряд чи колись доросте. Шість років – дистанція, що гарантує погляд. Для мене ж відстань у часі постійно й неминуче змінюється – над виразкою пам'яті повільно стягуються шрами. Я з 4-ої зони. Чорнобильський йожик, дитина-постраждала-від-аварії, Tschernobylskind – все це я вже забула, намацую в собі, немов старі колючки, засілі глибоко в пучках, – повростали, гади, годі й витягти, тільки кров у вухах – чи це комп перегрівся? – і слів катма.

В річницю катастрофи ЗМІ переважно мовчать: Великдень-депутатка-з-коровою-маньяки-Путін-футбол-Арсенал. За гулом картинок з ідеального життя вічно гладеньких ніг приходить розуміння: Чорнобиль більше не подія. Баба Нюра повернулася до свого села, для туристів побудують готель, могильники-реактори чвиркають грішми. Я – живу. Знаючи про неможливе: дітей-мутантів, променеву хворобу, генні трансформації, пухлини, цикл розпаду цезію. Ха! Я не знаю нічого - серед вербально-ідіотичних форм немає відповідника до жаху, хіба що пафосна банальність попів і порожниста лункість медицини. Чому я маю говорити про це? Я ж живу...

Мені шість років. День нудний, сповільнено розгортаю затхле повітря, кульбаба вже по коліна, тоскно. Крізь сірий туман пам'яті біжу до тата – он він, на горбаку, злегка напідпитку. Папка!!! так рано з роботи?! Щастя. Щось сталося, літаки, на роботі наливали по стограм – це начебто допомагає. Кілька безкінечних днів сиджу в хаті, за стінами – бєєє, якщо добре замружити очі, її видно – радіацію, манюсінькі сірі лушпинки, вона прозора, а я її бачу. Намагаюся нею не дихати. Подружка тирить мої іграшки, але виперти її надвір не можна, краще б садок не закривали. З вікна таксі – порожні широкі тротуари міста, це Київ? Дивись, дітей зовсім нема. Мама. Літак, знизу красиво, там ведмеді – це ж Урал, тут помер Чапаєв. Холодно. Спимо четверо на одному дивані, п΄ятий поверх, подітися ніде. Я тут – хохолка. Не знаю, що воно таке. Тутешні діти зі мною не граються, один хлопець кинув по мені камінь, я хотіла його набити, але його мама взяла його за руку і швидко повела геть. Ходимо з мамою в кіно, морозиво в картонних стаканчиках, постійно тече, не встигнеш його відкрити – і вже зальопалась. Всі пристають, що я худа, у тьоті два холодильники, але мені подобається лише шипучка. Одного ранку кажу, що кинуся з балкона, якщо ми не поїдемо додому. Мене беруть на глузи. На вихідних всі їдуть на природу, п'ють, збирають суницю для сина моєї сестри і тільки моя мама – для мене. В залі очікування дуже гамірно, жарко, незрозумілі черги. Раптом розумію, що дико хочу їсти. Сиджу на сумці й жую, кругом люди, мені не страшно. Поряд якась жінка годує свого сина вишнями. Відчуваю в горлі незрозумілі й дуже дорослі сльози, заїдаю їх куркою. Приїжджаємо додому пізно вночі. Папка дивиться футбол, клубніка вже відійшла, зате майже достигли вишні. Я живу!!!

Школа: люди, відносини, неслухняні пальці, кляті ґудзики, бути не гіршою, стати кращою… серед турбот і тривог нового життя мереживо незрозумілих слів: саркофаг, білокрів'я, рак. У школі про це не говорять, лише дома, ковтаю вихоплені уривки чужого страху. Містична звучність слів розливається по шкірі хтонічним захватом: історії про те, як помирають ліквідатори, чотириногі курчата, міфічний Великий Шлях – дорога-бетонка, якою на зону возять продукти і пісок, а звідти – обладнання й людей. Колеса машин ніхто не миє. Якийсь час боюся облисіти, як дівчатка в новинах чи хлопчик із сусіднього класу. Рівень радіації на моїй вулиці все ще зависокий, але потім норму збільшили, і радіація стала нормальна. Після цілого дня «Лебединого озера» по всіх каналах політінформацію скасували. Хаос, купони, бідність, безглуздість жовтенят. Чорнобиль офіційно визнано основою нашої справжньої ідентичності: ми – страдники. Кілька років живу під знаком вселенської скорботи, навіть пишу вірші, слабенькі й пафосні. Щорічний шкільний концерт до дня катастрофи: ми в респіраторах і халатах, голос дрижить, чомусь співаємо пісню про Афган, і всі розчулюються. Поступово знову починаємо збирати ягоди та гриби. 130 років – це забагато, до того ж, їмо он картоплю з городу й нічо. Про наслідки намагаюся не думати. Бадьорі німецькі пенсіонери милостиво гладять усіх по голівці, дарують ношене шмаття і дойчмарки. Дружно прибідняємось; раптом починаю пекуче жаліти своє змарноване дитинство; читаю Шевченка. Колись за все стане соромно.

ІІ курс, обов'язкова акція – відвідини музею Чорнобиля. Виховний захід №!. Пожежа, реактор, на плівці люди, давно сконалі від недокрів'я чи променевої хвороби. Їхні посмішки на камеру. Порожні села. Діти-потвори. Екскурсоводка схвильованим магнітофоном віщує нашу Трагічну Велич: ми нація мутантів, двоголових-телят-чотирилапих-курей, маємо чим гордитися – героями у недолугих костюмах, біля реактора, тілами своїми оплатили вони наше майбутнє, життя Європи! Голос захлинається від пафосу, мужній Пожежник з моделькою реактора в руках ґречно всміхається: Приїздіть іще! Кожні 10 хвилин на башті модельки загорається червона лампочка, шматки реактора організовано роз'їжджаються в боки, тоді Пожежник пальцем лівої руки повертає їх назад і прикриває долонею. Цим людям не сказали, що вони йдуть на смерть. 

Нація котигорошків-сталкерів прекрасно розвивається в тілі нового автоміфу: від батька-Богдана і Наташі – найпрекраснішої з європейських повій – до помаранчевої єдності золотокосих матусь. Нацміф, зогиджений власною банальністю, спромігся на ідею розвитку: чорнобильський біль завантажено в образ Аврори – человєка і парохода, - розфасовано й утилізовано в надрах мелодраматичної американської душі. Історизація пройшла успішно. За бортом лишилися кількасот тисяч тих, які навчилися грати в бліц-лотерею саркомної смерті й носити її у собі. Ціна життя – 1 грн. 60 коп. на місяць (законна доплата на «чисте харчування»). Пільги: рання пенсія й безборонне розширення кладовищ для поруйнованих кісток і жорстоко порізаних маток. Простір, придатний для життя. Небезпеку локалізовано в тілах тих-хто-тоді-повернувся. Просто не їжте грибів і лісових ягід – їх ми веземо в Київ, городяни беруть. Тим, хто опирається, пропонуємо паркет із наших лісів; столярка, кому столярка, дошка-вагонка, рейки, планки, сирок, свіжа рибка, - лукавим бісиком вишкіряється Чорнобиль, головний трікстер України. Ми нікого не обманюємо, чорниця продовжує життя ваших очей.

Десять років життя в іншому місці. В якій складці давно не провітрюваної чесності залишаюсь я? Відчужена від власної історії спекулятивним мовленням мелодрами і дива, я більше не маю слів. В порожній голові стугонить кров. Мені знову шість років, я знаю, що на мене чекає: нудний запилюжений день, звістка ні про що, страх і відчуження, дитинство під знаком пафосного співчуття до себе самої. Перекласти відповідальність на уряд – що вони, кляті, з нами роблять. Демонізувати Чорнобиль. Однієї страшної ночі в муках осягнути сенс виразу невиліковна хвороба, вжитого до твоїх рідних. Навчитися не тіпатись від болю. Закусити губу і йти крізь їхню надто ранню старість і біль, і найстрашніше - надію. Ігнорувати деталі.

Мені двадцять шість років. Я приїжджаю додому і їм вишні з дерева, посадженого в рік мого народження. Я живу.
 
Коментарі (1)
1 Середа, 27 Квітня 2011
Мабуть,найкраще, що було в цей день сказане...

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua