ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Мы – Хароны - ПРОSTORY - український літературний журнал Мы – Хароны Дурс Грюнбайн. Стихи - ПРОSTORY - український літературний журнал Дурс Грюнбайн. Стихи Чорнобиль. Вишні - ПРОSTORY - український літературний журнал Чорнобиль. Вишні
Друкувати

Моніка Рінк: до обіймів на віддаль

Моніка Рінк (1969 р.н.) зараз живе та працює в Берліні, вивчала релігієзнавство, ґерманістику та порівняльне літературознавство у Бохумі, Берліні та Єйлі. Моніка Рінк – не лише авторка, а й перекладачка, останніми роками вона отримала декілька значних нагород за свої поетичні збірки.

З її ініціативи був створений інтернет-проект "Студіо понять", www.begriffsstudio.de, в якому вона архівує та сортує рідкісні словосполучення і поняття.

У збірці «до обіймів на віддаль» ("zum fernbleiben der umarmung", kookbooks, 2007) проявлений притаманний її поезії потяг до поєднання старого авангарду із новою живописною та оповідною лірикою. Її поезію можна назвати наративною та експериментальною, що обирає складний шлях перетину та озвучення технологічних, медіальних та філософських образних рядів. Вірші Моніки Рінк інспіровані англо-американською поезією Джеймса Мерріла, Ілені Сікеліанос, Вернона Шетлі.


до обіймів на віддаль

вони не хотіли помирати повторно,
єдиним їхнім шансом було перетнувшись розминутися,
для чого у них було місто, країна, ім'я,
у яких вони зникали і до яких відчували поклик.
над ними простилався покрив, їхні очі
були закриті, вони знали наосліп про його існування.

вони чули усе. хотіли розбитись. тоді ледь
не померли вчетверте. все залишилось
покинутим. тож вони увійшли у світозгасання
вони там на роки отаборились. грядка без ґрунту .
жаска ванна. прядиво без ниток. фігня
без стилю. всередині - в пальто. на морі без моря.
биття приливу. його довічно сухий такт.

немовби нічого не було окрім смертельного фіналу,
насправді ми змушені жити з цією відсутністю відповіді,
love calls us to the things of this world, проте що нас відзиває
від них? Сенс горизонту залишався б для них далеким,
вони залишились б на віддалі, яка стала б відразу їхньою домівкою.

як ця любов до волосся, пахучої лінії
на шиї, усе це зникло, віддалилось, ніщо не лишилось,
час прийшов і для цієї домівки. тоді іншої не було окрім
як цієї далі, яка поглиблювалася.
Вона була підґрунтям, ніякого іншого ніколи не існувало.

Вона була підґрунтям, такого не буде знову.
А тоді вони втрачали його і втрачали по-новій,
проте воно було уже не тим. вони залишились,
щоб по-новій програти, тому вони залишались. їм це вже не
допомагало, проте мало б допомогти покращеній людині.

по той бік спокуси

це зсихання - чи це ще й далі протест проти часу ходи,
або цей непомітний ріст незважаючи на зле доглядання,
роками зацвілі рештки з філіжанок - хтось ще бажає тут
кави - підсипала у горшки, бо їх взагалі тижнями
не підливали, ці розхитані, дерев'яні стебла в чомусь такому як земля.
вони продовжують рости або справляють таке враження, вони пародіюють життя.
і в мою спину мовчки впинають свої хиткі шпики,
заточені при транспортуванні з одного офісу в інший. вони сперлись
у кутку, віддаються тýзі та фотосинтезу. що допіру
охолоджувало процесор, тепер вісім годин вдихають наші легені.
що це за рослину принесла гайдрун, вже
вивели породу собак без шерсті, але рослину без листків?
стаю навпроти цієї рослини і говорю в шумі комп'ютерів:
«колись спочину вовік» і уявляю як надворі, подмух, ніжний,
листям колише у суцвітті таких як квіти ірису,
а тут - ця потворна рослина як подоба месії, тому всі ми,
всі воскреснемо у негожий час, коли не будуть сіяти,
ані збирати плоди, а лише завмруть по той бік від спокуси. завтра принесу торф
- говорять всі. приходить завтра: торфу ніхто не приніс.

асиметрія між теплом та роботою

тут слова проходили крізь неї наскрізь як гостре лезо,
що сточувалося роками до щораз тоншого, як крижаний
ріслінґ, металево, як фуга це-дур або щось зимове,
без страху промовлене для вух священика,
без входу в резервуар, за яким нема контейнера,
і нічого в ньому не зберігають. Вздовж нічого іншого вона не прослизає
так вільно вперед. Авжеж, для космічної техніки потрібно сто років,
щоб обрахувати цю площину. Це - сповідь
як driveway, подорож, що минає у найграйливішій убогості почуттів,
у тіні пальм. Кімната спокути мала кондиціонер,
Яка прохолода, що ледь мороз не йде по шкірі в цю панівну спеку!
і якщо вони трахались, то цим завжди лише вшановували
когось, хто тривожачи їх, ще насправді не помер.

брови

читаю, це була площа того, що називали
бровою, чіпаю табличку та чекаю.
бачила як брова стала полем. як здичавіла.
це не зрівняти зі сполошеним безсонням,
в якому наші вії ні разу не зімкнулись.
а око жука зиркало, зиркало і зиркало.
та все тоді шкіра під очима
показала: турботу про себе, про єдине лице,
яке ще маємо, кожного прийдешнього ранку.

моє ліричне я

повернулося до мене і сказало: і could do that (це)
'til the end of days'. зігнувшись в ходьбі ледь вперед,
ця несинхронна талія, поки що все в порядку, все
так як має бути. проте вночі ми зустріли
мого брутального двійника, що відзивав мене:
мовляв, не я це. тягар моїх кісток,
напевне. голова птаха гойдається говорячи
над моїм плечем, дрібне подзьобування, а
хіба не святий дзьоб у покутті очей
цього світу? не вузько там, чи не вимушено?
і чи вже говорила, що в темну ніч,
у кожному місті надибували, по всіх вулицях,
якими йшли, мого брутального двійника? говорила
моніка, вже говорила. невже? говорила.

що бачить пес
що бачить пес, коли пес бачить мене,
пес бачить мене як килимок своєї миски,
я - з мережива-оксамиту, квітчаста й одна.
пес вилизує мене до дна, і я вже сита.
потім натрапляю на пса як на слід від помсти,
яка має запах, помста має запах лайна.
йому як зацідила. конвексно та поникло
злупцьований пес завмирає у вічному покої, або як
називають місце, куди у смерть відходить побутова техніка?

тобі сузір'я, пишу ти

уяви, імплозії, потім відразу експлозію
твоє мерехтіння, потім, як швидко ти остигаєш,
наймиліша, ти від мене хочеш піти, як ти сяєш
ясно в останній день, потім тебе ухопить вихор,
незбагненна сила, хмара, або ж
смуга газу, а деінде,
ген-ген-ген далеко, хтось стоятиме з трубою,
і з твого кінця рахуватиме віддалі до
далеких галактик, в той час як ти, як супернова,
заходиш у вир, де світла не видко, де нема нічого,
нема рятунку також, як і сну нема
як мені, питаю, як мені, як же ж мені

ЩО РОБЛЯТЬ ЖІНКИ У НЕДІЛЮ?

до слова, я бажаю чогось поганого,
це вже не зачіпає тебе, зате мене зачіпає
крізь мене проходять різні літа,
у жодному з них мене нічого не обходить.
тому я все бачу таким яким воно є, контури.
внутрішньо спорожнена, насотана отрутою, медом,
злістю та збуджена покорою. ніхто не розуміє.
розуміють лише жінки. жінки добрі.
жінки навіть дуже добрі. жінки ще й
дуже вродливі. у жінок красиві душі.
жінки носять гарне взуття. жінки
будуть завжди зі мною розмовляти, жінки залишаються
навіть якщо вони покидають країну. жінки присутні.
Відчуваю, зростаючу готовність жінок
до насильства, жінки безконечно збільшуються та переходять
межу. ми постимо фотки наших пизд.
немає різниці. що дають, а що забирають.
одне не відповідає іншому. письмо. відсилання.
продовження. крик. непорозуміння.
на високому верху емпатії. ми на викінченні.
втім, сни стають більш реалістичними.
бо враження від дня тривають. вони невпинно
наступають, навіть якщо і змінюється їхній зміст.
в одному сні ти тут у берліні був у пивному шатрі
з дерев'яними лавками і ось я б'ю тебе в груди
ти падаєш, а я топчу не раз твою сумку,
у страшнім запалі, а ти говориш припини,
я ж тут зовсім не через тебе. а з іншого боку дерев'яних лавок дрімки та підтаки
говорять, авжеж, він тут не через тебе. тепер облиш це,
а у вісні мені було так шкода моєї красивої злості.
ти проте був молодший та виглядав як йосип хреститель.
у вчорашньому сні чорноволосі мали руде волосся
та вилиці, скрізь покриті мідним пухом, за ним почервонілі
вени, проте вони були та залишались чорними.
безпомічні аплодисменти. у публіці тепер посіяли відчай,
óбраз власного я стоптано ногами з незрозумілими вигуками
та виразним сексуальним здриганням. все - крайнє рукоприкладство.
рани ми носимо як брошки. ми робимо діри там,
де їх не було та хочемо увійти в них нашими прутнями,
усе це засвідчено, стенографи носять держаки,
до яких можна щось закріпити, якби було що.
опісля посиплеться конфеті та штучна трава. Потім ми ідемо додому
та сидимо біля вікна, неначе ще існує романтика.
І все це в одну-єдину неділю. Ось що роблять
жінки, що скажеш, ТЕПЕР ТИ !!!

думки

сьогодні в обід я бачила свої думки,
це була випаcена лука з пагорбами, хоча
це могли б бути також відноги вкритого мохом пасма гір,
той зеленаво пахучий килим, яким живляться олені,
ні, стрімко випуклий ландшафт по той бік
межі лісу, що однозначно був покошений.
думки проходили у легкому запаморочені горою,
немов видимі потоки повітря, ні, насправді радше
як флот нематеріальних суден на повітряних подушках, які використовували
пагорби як трампліни.

шопінґ з мелані кляйн

у темних бутіках становлення свого Я
ми натрапляємо на дітей, загрози і пеніси
скажи куліса, скажи дзінь-дзілінь, скажи тлумачення
ми, науковчиня і я
ідемо крізь темні продажні двори
та ділимо об'єкти на добрі та злі.
у аркадах під землею
через які нас несе без прив'язі
я мушу відмовитись від найліпшого.
проте моторошна дослідниця дітей
намацує серед текстилі
та показує мені шаль, дуже красивий
з незримим узором, це подарунок мені
щоб я носила навколо шиї.
я їй безмежно вдячна,
вона ж виходить з кабінки
у приголомшливій блузці,
фрау кляйн, вона як на вас пошита!
тому що ви володієте нею із середини.
дорогою додому по вулиці з крамничками
наші повні торби похитуються в ходьбі
навколо ніг, ножби, ми обидві. йдемо.
 
Коментарі (3)
1 Неділя, 12 Квітня 2009
Не просто зрозуміти ці переклади. Хоча дещо мені дуже подобається. якась "не-наша" поезія. та, що мало зустрічається, з якою нема діалогу.
2 Понеділок, 13 Квітня 2009
дякую за гарний переклад. дуже подобається. я сам якось був на читаннях рінк, це видатна авторка.
3 Понеділок, 13 Квітня 2009
в принципі, згодна з Валерієм: вірші на диво непластичні, кострубаті якісь, що (наскільки пригадую тексти Рінк)не характерно для оригіналу. не знаю, чи то перекладачеві чуйності забракло, чи надто "жіночна" поезія у Рінк.

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua