ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Чорна графема ранку - ПРОSTORY - український літературний журнал Чорна графема ранку Ален Бадью: Спільне зникнення Людини і Бога - ПРОSTORY - український літературний журнал Ален Бадью: Спільне зникнення Людини і Бога „Wodka für den Torwart“ oder über den ukrainischen Fußball und anderes auf Deutsch - ПРОSTORY - український літературний журнал „Wodka für den Torwart“ oder über den ukrainischen Fußball und anderes auf Deutsch
Друкувати

Мішель Онфре. Трактат атеології (Фрагмент)

Вступ

1

У товаристві пані Боварі. У романі Ґюстава Флобера пані Боварі притлумлює свій відчай мріями. Багато хто вчиняє так само. Без романтичних марень [1]  життя скидалося б на розчарування. Звичайно, людина може втікати від трагічної реальності, видаючи себе за когось іншого, ніж вона є насправді, уявляючи себе у відмінній від дійсності конфігурації, однак лише ціною втрати самої себе. Я не зневажаю тих, хто вірить. Вони не здаються мені смішними чи жалюгідними, але мені прикро, що вони надають перевагу зручним дитячим вигадкам перед жорстокою правдою дорослих. Краще заспокійлива віра, ніж раціональність, що непокоїть, – хай навіть за це треба заплатити безпробудним розумовим інфантилізмом. Яка метафізична спритність рук і яка страшна ціна!

Відтак я відчуваю те, що завжди зринає з глибини мого єства, коли стаю свідком відчуження: співчуття до обманутого, що супроводжується пекучим гнівом до тих, хто невідступно його обманює. Жодної ненависті до того, хто стоїть на колінах, але й стійке переконання ніколи не панькатися з тими, хто підштовхує до цієї принизливої позиції, не даючи піднятися. Кому б спало на думку глумитися над жертвами? І як не протистояти їхнім катам?

Духовні злидні підштовхують відмовитися від себе; а це означає сексуальне, розумове, політичне, інтелектуальне й інше збіднення. Є щось іронічне, коли довірливість інших людей викликає посмішку в того, хто не помічає її в себе. Християнин, який їсть рибу в п’ятницю, сміється з мусульманина, який відмовляється від сала, а той кпинить з юдея, який не споживає молюсків… Хасид, б’ючи поклони перед Стіною плачу, косо поглядає на католика, який колінопреклоняється на спеціальному стільчику для молитви, тимчасом як мусульманин розстеляє килимок для намазу в напрямі Мекки. Та ніхто не доходить висновку, що скалка в оці ближнього менша, ніж колода у власному оці. А критичний розум, такий проникливий і завжди бажаний, коли стосується інших, міг би бути повернутий у бік свого власника.

Людська довірливість перевищує все можливе. Відмова бачити очевидні речі, бажання заспокійливого видовища, хай навіть воно засноване на чистій вигадці, воля до засліплення не знають меж. Краще слухати байки, розповіді, міфи, дитячі казки, ніж поглянути на жорстоку реальність, що примушує прийняти трагічну очевидність світу. Гомо сапієнс відвертається від смерті, переконуючи себе, що її не існує. Замість того, щоб вирішити проблему, він її заперечує. Тільки смертним треба турбуватися про неминучість смерті. Наївний і недалекий вірянин знає, що він безсмертний, що він переживе нищення Судного Дня…

2

Приховані дилери. Я не можу дорікати людям, які користуються метафізичними вивертами для того, щоб вижити. Натомість я діаметрально протистою тим, хто організовує їм таке постачання, принагідно наживається на цьому, проповідуючи ідеали аскетизму. Ми стоїмо по різні боки екзистенціальної барикади. Торгівля загробним життям приносить користь тим, хто його обіцяє, адже вони в цьому знаходять для себе матеріал, необхідний для того, щоб підсилити власну потребу в ментальній допомозі. Так само як психоаналітики часто лікують інших, щоб уникнути занадто близьких запитань щодо власних слабкостей, намісник монотеїстичних Богів насаджує свій світогляд, аби день у день певніше переконувати самого себе. Метод самонавіяння…

Приховувати власні духовні злидні, перебільшуючи їх в інших, заплющувати очі на власні недоліки, виставляючи в усій красі недоліки інших, – ці виверти слід виводити на чисту воду. Не чіпаємо вірних. Але зовсім інша річ – це ті, хто прагнуть бути їхніми поводирями. Поки релігія залишається суто приватною справою, йдеться, врешті-решт, про неврози, психози та інші особисті чинники. Люди можуть мати різні збочення, але вони не повинні загрожувати або шкодити життю інших…

Мій атеїзм зринає тоді, коли чиєсь особисте вірування стає публічним, а в ім’я власної ментальної патології починають облаштовувати світ для інших. Адже між особистою екзистенціальною тривогою та контролем за тілом і душею ближнього простягається цілий світ. У цьому проміжку намагаються отримати свій ґандж ті, хто користуються цією тривогою та контролем. Коли вони виплескують свій потяг до смерті на весь світ, це не врятовує стражденних і не полегшує страждання, але заражує все. Спроба уникнути негативності тільки поширює негативність довкола, відтак – спричиняє ментальну епідемію.

Мойсей, Павло із Тарса, Константин, Магомет, апелюючи до Ягве, Господа Бога, Ісуса та Аллаха – таких зручних виправдань, – здійснювали нечисті наміри, що їх переповнювали, тиснули, п’янили. Вивергаючи свої темні погляди на світ, вони ще більше затемнювали його, незважаючи ні на що. Патологічна залежність від потягу до смерті лікується не хаотичним і зачарованим розсіянням, а філософською роботою над собою. Організована рефлексія та самоаналіз розвіює марення та божевілля, якими живляться божества. Атеїзм є не терапією, а відновленим ментальним здоров’ям.

3

Треба більше Просвітництва. Ця робота над собою вимагає філософії. Не віри, вірування, вигадки, а розуму, чітко провадженої рефлексії. Проти обскурантизму, цього угноювача всіх релігій, боротися треба за допомогою західної раціоналістичної традиції. Належне використання здатності розуміти, правильне спрямування розуму, запровадження справжньої критичної волі, чесне застосування мислення, бажання зростати, стоячи на власних ногах, – ось скільки можливостей змусити привидів відступити. Ось чому ми повертаємося до духу Просвітництва, що дало своє ім’я XVIII століттю.

Звісно, можна було би багато чого сказати про історіографію цього іншого Великого Століття. Добре пам’ятаючи про Французьку революцію, історики наступного століття пишуть по слідах особливої історії, ретроспективно віддаючи перевагу тому, що, як їм здавалося, спричинило відомі події. Вони згадують іронічні розвінчання Вольтера, три гілки влади Монтеск’є, «Суспільну угоду» Русо, культ розуму Канта, головного редактора «Енциклопедії» д’Аламбера й ін. Насправді вони помічають найбільш респектабельних й «політкоректних» постатей Просвітництва. Але це далеко не все.

Мене цікавить більш живе, відвертіше й набагато сміливіше Просвітництво. Адже, незважаючи на позірну розмаїтість, усіх цих поважних мужів об’єднував деїзм. Атеїзм вони різко засуджують. Також ці мислителі висловлюють особливу зневагу до матеріалізму та сенсуалізму. Інакше кажучи, іншого філософського вибору, лівого крила Просвітництва та забутого полюса радикальності, який ми можемо з користю пригадати сьогодні.

Кант досягає висот стриманої мужності. Шістсот сторінок «Критики чистого розуму» містять вибухові компоненти для підриву західної метафізики, але філософ від них відмовляється. Розділяючи два світи віри та розуму, ноуменів і феноменів, він робить суттєвий крок уперед… Якби він зробив ще одне зусилля, то міг би домогтися для одного з цих двох світів – розуму – права ствердити зверхність над іншим – вірою. Це дозволило б також здійснити безкомпромісний аналіз питання вірування. Адже розум, коли проголошує, що ці два світи є відокремленими, відмовляється від власних сил. Він зберігає віру – й релігію врятовано. Тоді Кант може постулювати (!) (для чого стільки сторінок, якщо зводимо все до постулату?..) Бога, безсмертність душі й існування свободи волі – трьох стовпів будь-якої релігії.

4

Ще раз – що таке Просвітництво? Відомо, що 1784 року Кант написав роботу «Що таке Просвітництво?». Чи варта вона уваги через двісті років? Так. Ми можемо і повинні пристати до цього донині актуального проекту – вивести людей з неповнолітнього стану, а отже, прагнути реалізації їхнього повноліття. Нагадувати їм про їхню відповідальність за свій неповнолітній стан. Надихати їх не боятися користуватися власним розумом. Давати собі й іншим засоби для досягнення самовладання. Вільно користуватися власними судженнями у спільноті та публічному просторі. Не сприймати за істину в останній інстанції те, що стверджують володарі. Дивовижний проект…

Чому ж Кант так мало дотримується своїх кантіанських прозрінь? Адже як ми можемо досягти повноліття, якщо забороняємо використовувати розум у релігійній царині? Там, де воліють мати справу з розумово неповнолітніми. Безперечно, говорить Кант, ми можемо мислити. Звичайно, треба наважуватися ставити запитання, пише він, навіть наставникові й священику. Тож для чого зупинятися на півдорозі цього чудового шляху? Ходімо далі! Постулюймо радше неіснування Бога, смертність душі та неіснування свободи волі!

Отже, ще одне зусилля, щоб впустити більше світла Просвітництва. Ще трохи більше Просвітництва. Будьмо ж кантіанцями, попри власну несміливість Канта, приймаймо виклик мужності, до якої він нас схиляє, хоча сам на неї не наважується. Здається, матір Канта, сувора і незворушна пієтистка, якби була з ним поруч, мала б тримати сина за руку, коли він завершував «Критику чистого розуму», притлумлюючи потенціал цієї неймовірної, вибухової сили…

5

Безмежне світло атеології. Нам добре знані просвітники після Канта: з-поміж інших це Фоєрбах, Ніцше, Маркс, Фройд... «Ера підозри» дозволила ХХ століттю по-справжньому вирвати розум із лещат віри, а відтак повернути зброю раціоналізму проти вигадок вірування. Зрештою поле битви очистилось і була вивільнена нова епоха. На цій неходженій метафізичній території може постати зовсім нове вчення. Назвемо його атеологією.

Цей термін винайшов не я. Ми натрапляємо на нього в Жоржа Батая, який в одному листі до Раймона Кено від 29 березня 1950 року ділиться бажанням об’єднати свої книги, що побачили світ у видавництві «Ґалімар», у трьохтомному виданні під загальною назвою «Сума атеології». 1954 року він пропонує інший план. Деякі тексти, що були заявлені чотири роки тому, ще не написано, над іншими триває робота, внутрішня структура проекту постійно змінюється. Оголошено четвертий том «Чисте щастя», відтак п’ятий – «Неповна система незнання». Жоден із них не буде опублікований. Ці твори існують сьогодні лише у вигляді збірки розрізнених записів і нотаток.

Незавершеність цього великого корпусу текстів, відхід від запланованих проектів і планів, очевидні натяки в листах Батая щодо архітектоніки роботи, його зізнання про гостре небажання бути філософом, відмова від проекту молодості (заснувати релігію), що спрямовував його тогочасні дослідження, роздуми та писання, – все це свідчить про те, що будівельний майданчик залишився покинутим. У спадок дістався дивовижний концепт атеології.

Жиль Дельоз і Мішель Фуко ставилися до концептів як до інструментарію з технічної скриньки, що є під рукою в будь-кого, хто прагне займатися філософською роботою. Так само я запозичую для своєї роботи термін «атеологія». Втім, я не обстоюю батаєвську версію атеології, тим паче що це слово вимагало б детальних археологічних розкопок, які б не дали достатніх результатів. Натомість я пропоную концепт атеології для сьогоднішнього дня – як противагу теології. Це шлях, що веде до дискурсу про Бога, до самих витоків, де ми можемо зблизька дослідити механізми теології. На часі виявити те, що ховається за лаштунками всесвітнього монотеїстичного спектаклю. Гідне філософії розслідування.

Крім перших кроків «Трактату атеології», ця дисципліна передбачає залучення різних царин – психології та психоаналізу (вивчати механізми породження функції вигадки), метафізики (прослідкувати генеалогії трансценденції), археології (дати слово тому, що приховане під географічною поверхнею релігій), палеографії (вивчати архівні тексти), звичайно, історії (пізнавати епістеми, їхні нашарування, пересування в зоні виникнення релігій), компаративістики (помічати сталість чинних ментальних схем у перервному часі та віддалених місцях), міфології (досліджувати деталі поетичної свідомості), герменевтики, лінгвістики, мов (осмислювати локальні ідіоми), естетики (простежити іконічне поширення вірувань). Відтак, очевидно, філософії, адже вона, видається, найкраще підсумовує результати всіх цих дисциплін. Яка ж мета? Дослідити, чим є фізика метафізики, дійсна теорія іманентності, матеріалістична онтологія.

 


[1] Тут Онфре вживає термін «боваризм» (le bovarysme) – це неологізм, який у французькій мові запропонував філософ Жуль де Ґотьє у книзі під однойменною назвою (1892). Під такою самою назвою публікує книгу й філософ Жорж Палант – «Боваризм. Модерна філософія ілюзії» (1903). Термін позначає всі можливі форми здатності людини вигадувати те, чого немає, замість того, що є. – Примітка перекладача. 

Онфре М. Трактат атеології. Фізика метафізики. – К.: Ніка-Центр, 2010. – 216 с.

 
Коментарі (8)
1 Середа, 31 Березня 2010
Хороший переклад. Мені це нагадує трохи тургєнєвські мрії. Але це НЕ атеїзм у його простому побутовому розумінні.
2 Середа, 31 Березня 2010
Де я? мене відминили? Тепер всі сваряться через мене. Янголи, летіть сюди. Давайте крилами побийте цей сайт.
3 Середа, 31 Березня 2010
Ні, дозволю собі думати про це інакше! Що ж тут за Боваризм. Вона, Боварі, вірила у своїх коханців, і вони існували насправді. Були з плоті і крові, як і аристократія, до якої вона "льнула".
4 Середа, 31 Березня 2010
переклад гарний, вітаю, Андрію Р.!
5 Середа, 31 Березня 2010
Перевод хороший. Куплю книжку. Хоть издана она и хуже фр.версии. Там обложка получше будет.
6 П'ятниця, 16 Квітня 2010
Книгу вже придбав, мені подобається. Литератута, яка говорить про те, про що церква забороняє навіть думати. Видавництво Ніка-Центр, у них є власний сайт. Рекомендую усім.
7 П'ятниця, 30 Квітня 2010
Я читала його книжку "Трактат атеології" - це справді сміття. А все решта навколо нього в Україні - рекламні трюки видавців.

Він розчаровує сліпою вірою в розум і при цьому сміє називати себе "постмодерністом". Нібито "деконструює" світові релігії, а насправді критикує методом типу "самі ви дураки". Його ідея "постхристиянських" цінностей - ідеалістична утопія. Така сама, як всі великі помилки просвітників і їхніх послідовників.
8 Неділя, 03 Жовтня 2010
Орися, повністю погоджуюсь. Ти часом не та Орися яку я знаю? (www.arfa.in)
хоча в деяких моментах цієї книги можна посміятись - наприклад про онтологічного шакала, або в кінці книги де він пише про прикриття церквою нацизму і про мусульман-фашистів ))

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua