Доповідь Кирила Ткаченка "Філософія як ідеологія" прозвучала на конференції "Мова та ідеологія", що проходила у Києві 10 та 11 жовтня.
Існують різноманітні, іноді взаємовиключні розуміння того, чим є ідеологія. Так чи інакше йдеться при цьому про певну невідповідність соціальної дійсності та певного знання, наділеного, щонайменше, наступними характеристиками: по-перше, об'єктом цього знання є соціальна дійсність (саме на рівні знання як ідеології), по-друге, саме це знання належить до даної соціальної дійсності та є однією з її важливих складових (...)
Крізь соціальні шуми нам вчуваються сигнали тривоги. Передчуття задає нову ритміку повсякдення - аритмію легітимовано. Український контекст, хай би як дивно це не було, стає ще більш хаотичним, відтак, чергова невідомість вимагає пояснень, мобілізації зусиль, натякає на безнадію і беззмістовність обурення. Схвильовано, в очікуванні ми прихиляємо вухо/око до медіа-послань, що викарбовують образ приреченості на всіх знаках сьогоднішньої дійсності. Із вдячністю за традиційно невибагливі пояснення ми готуємо собі сховища, помаленьку зносимо додому провіант, і, отряхуючи зношені мундири, готуємося до зустрічі з ворогом. (...)
В Киеве нет протеста, скорее речь идёт о неодобрении. Неодобрение чаще всего бывает оформленным и завершенным, может быть отточенным или нелепым, может принимать разные партийные цвета, высказываться или оставаться молчаливым неодобрением. Неодобрение многообразно, оно длится во времени, умеренно критикует, склонно впадать в паранойяльный бред, вытаращивать глаза, узнавать врага, обличать предателя, строить палаточные городки, писать на стенах «Атеиста нет. Бог», «Границы не вокруг, они внутри нас», в общем, оно способно на многое, почти на всё, кроме протеста.
У рамках теми "Переклад:___"
Декілька днів тому, 23-24 жовтня, в Києві проходила конференція «Четверті Київські діалоги: Історія та «політика пам'яті» сьогодні в Україні та Європі». Заявлена на конференції тема: політичний вимір колективної пам'яті - чи не найважливіша проблема сучасного українського пошуку національної ідентичності. Адже йдеться про форми конструювання свого образу як тяглості, що зависає між фактом і міфом, пережитим та ідеологемою. І недарма український досвід артикуляції колективних травм з 1926 по 1991 рр. співставлявся (...)
Ефект всеприсутності і всепроникності влади реалізується завдяки «законодавчій діяльності» мови як «засобу класифікації» та утиску, адже суб'єкт говоріння каже не тільки те, що хоче сказати, а те, до чого його змушує мова: обираючи часову форму дієслів, другу чи третю особу однини, граматичний рід тощо, суб'єкт утверджує себе як господаря мовлення і водночас як підлеглого, підпорядкованого системі мови. Література засобом гри слів та значеннєвих зсувів викриває владу мови, перетворює її на об'єкт недовіри (...)
Уривок було озвучено на літературниях читаннях "Мала батьківщина: сліди і місця" 24 жовтня 2008 у Києві. Це було однієї суботи у жовтні 63-го. Зранку я електричкою поїхала до Кьоніґс Вустергаузена, щоб пошукати грибів, але насправді – щоб розвіяти тугу, яка вже кілька днів травила мені душу, хоч причин для неї начебто й не було. Не склалося: став накрапати дощ,
В рамках темы "Перевод:___". Я мирно зарабатываю на жизнь моему ребенку и на жизнь себе. Посреди залитого солнцем дня, я могу пойти поесть; и еще раз поесть вечером, когда жизнь города, после периода повышенной интенсивности, сходит на нет, умирая вместе с солнечным светом. Еще, я могу лечь спать, я могу пойти спать домой, правда, в скромную комнату, но на свежем воздухе, на самой главной улице рабочего квартала, здесь мне нравится, здесь живут мои друзья.
Відходить вірш у кращий світ
Проstory публикует короткий отзыв о переводческой дискуссии «Кому в Украине нужно качество перевода?», которая прошла 14 октября в Киеве. К сожалению, подобные встречи проводятся в Украине крайне редко. О них сложно узнать заранее не только тем, кто лишь интересуется переводом и литературой, но и независимым переводчикам. Эта конспиративность, конечно, невольная, вопрос привычки или даже местной традиции - оттеснять любое культурное событие, не совпадающее с тем, что принято называть «массовым», «общедоступным», «популярным» за пределы информационной (...)
